6 Листопада 2017
Археологічна точність Біблії
Археологія
Археологічна та географічна точність Біблії. Тепер дослідимо питання про історичну достовірність Біблії. Наскільки відомості, що містяться в Біблії, правдиві з точки зору науки? Чи підтверджуються описані в ній події сучасною наукою, археологією? У 19 столітті біблійна критика поставила під сумнів більшість історичних вказівок Біблії, в наукових колах стала популярною точка зору про те, що Біблія є всього лише збіркою стародавніх міфів і легенд, і тому її не можна розглядати як правдиве історичне джерело. Ця книга, як ні одна інша у світі, витримала люті нападки своїх противників. До кожного її розділу, рядка, думки прискіпувалися зі злобою і в’їдливістю, також з обґрунтованістю та ерудицією. Її не раз намагалися спалити, заборонити, об’явити поза законом. Для прикладу, Вольтер, відомий французький вільнодумець, що помер у 1778 році, запевняв, що через сто років християнство закінчить своє існування і стане предметом досліджень істориків. Та що сталося насправді? Предметом вивчення став сам Вольтер, а Біблія і далі розповсюджується по всьому світу, несучи людям благу звістку. Історія довела, що знищити її неможливо. Одним з видатних американських археологів Палестини, що довів істинність Біблійних розповідей, був Вільям Ф. Олбрайт. В книгах «Археологія Палестини» і «Біблійний період від Авраама до Ездри» він зазначає реальність подій, описаних у книзі Буття. Наприклад, битва чотирьох царів проти п’яти в районі Мертвого моря, що піддавалася раніше сумнівам (Бут. 14), тепер вважається безсумнівною. Потоп, про який повідомляється в книзі, підтверджується не тільки переказами всіх народів, а й свідченнями археології. – Експедиція доктора Я. Г. Кайла в 1928 р. довела місцезнаходження міста Содому в південній частині Мертвого моря і міста Сигор – на протилежному боці. Геологія цього місця свідчить про вогняну катастрофу, що сталася тут близько 2000 року до Р.Х. – Довгий час історики говорили про хеттеїв, які 46 разів згадуються в Біблії, що такого народу ніколи не було. Але ось археологи знайшли багато хеттейських записів, які свідчать, що це був один з великих народів давнини, що жив на півночі Малої Азії. В даний час розкопано місто Кархаміс (Єр. 46: 2), колишню столицю однієї з хеттейських областей. Дж. Гарстанг в статті «Хеттеї» писав: «Тепер видно, що він був великим третім народом, поруч з Єгиптом і Ассиро-Вавилонією». – Дж. Гарстанг, директор Британської археологічної школи в Єрусалимі, який проводив розкопки Єрихону в 1929-36 рр., виявив дивовижний факт. У документі, підписаному і іншими членами експедиції, він пише: «Немає ніяких сумнівів, що стіни міста впали в напрямку назовні, і причому повністю, так що нападники могли видертися по їх уламках і пройти в місто». Чому цей факт незвичайний? Справа в тому, що жодна стіна древнього міста ніколи не падала назовні. Під ударами нападників стіни можуть впасти тільки всередину. Але єрихонські стіни впали саме назовні, так як вони були зруйновані Богом, а не людьми. – Особливо багато нападів довелося пережити книзі пророка Даниїла. Можливо, надто сильне враження справляють пророцтва цієї книги, що здійснилися. У критиків Біблії давно увійшло в звичку висміювати згадки про Валтасара в Писанні, тому що не було документів, які могли б підтвердити сказане. Пізніше, в 1876 році сер Генрі Роулінсон виявив понад 2000 вавилонських глиняних табличок. На них виявилося ім’я Валтасара, який за відсутності свого батька Набоніда був царем Вавилону. На півдні Іраку було виявлено кілька циліндрів з клинописом, на яких, серед іншого, була записана молитва про здоров’я старшого сина вавилонського царя Набоніда – Валтасара. Більш того, в більшості знайдених згодом документів він згадувався як син царя, наслідний принц. Також підтвердилося і існування у Вавилоні стародавніх грецьких музичних інструментів, про які згадує пророк. Роберт Колдевей в залишках палацу Навуходоносора знайшов великий бенкетний зал, в якому відбувався бенкет Валтасара (Даниїл, 5 розділ). Таким чином, археологія підтвердила факт існування цієї людини та його положення, про яке говорилося в Біблії. – Моавський камінь, виявлений в 1868 році німецьким місіонером, був висічений в 850 році до Р.Х. під час царювання моавського царя Меси. Він розповідає про підпорядкування царя ізраїльтянам. Також згадується, що ізраїльський воєначальник Амврій в той день став царем. Біблія говорить про цю подію в 1 Книзі Царів 16: 16. Знахідки в землі підтверджують фактичну точність біблійних оповідань. – У 1975 році група італійських археологів після багаторічних пошуків в Тель-Мардіху (Сирія) виявила цілу давню бібліотеку з більш ніж 15 000 глиняних табличок, що датуються часом царства Ебли, тобто ще до народження Авраама (2400-2250 років до н.е.). Ці знахідки дозволяють відтворити образ стародавнього Ханаана, що повністю співпадає з біблійним. Глиняні таблички містять імена осіб, що зустрічаються в Біблії (наприклад, Евер, Ізраїль, Авраам), і тим самим свідчать про те, що біблійний праотець Авраама Евер (Бут. 11: 14-17) – зовсім не вигадана особа, як вважало більшість теологів. У цій історії для нас важливим є підтвердження того, що писемність виникла набагато раніше, ніж багато хто припускав. За часів запеклої критики Біблії панувала думка, що сучасники Мойсея практично не знали грамоти (хоча Суд.8: 14 показує, що писемністю в ті часи володіли навіть молоді люди). Сьогодні, однак, ми знаємо, що ця критика не має під собою жодних підстав. Писемність була широко поширена ще за сотні років до Авраама. Це безперечно підтвердили численні знахідки цивілізацій Шумеру, Вавилона, Єгипту і Ебли. – Ніневія. Це місто, що колись належало Ассирійській імперії Біблія описує як «велике місто», що вимагало «три дні, щоб пройти його» (Йона 3: 3). У свій час критики Біблії відмовлялися вірити в те, що невідоме місто античного світу було настільки великим і могло перебувати в зазначеному місці. Однак, в 1843 році французький археолог Поль Еміль Ботта при розкопках виявив руїни палацу, який, як виявилося, належав одному з міст Ассирії. Палац в Ніневії складався з більш ніж 70 приміщень, стіни яких становили в довжину близько трьох кілометрів. Було доведено, що палац належав Саргону, царю Ассирії, про якого сказано в книзі Ісаї 20: 1. В його історичності до того часу також сумнівалися, так як про нього ніде більше не згадувалося. Тепер цей цар – один з найбільш відомих науці правителів Ассирії. – Протягом довгого часу багато істориків сумнівалися в існуванні царя Давида, про якого розповідається в Старому Завіті Біблії, бо не знаходили ніяких згадок про нього в той період історії, коли він повинен був жити. І тільки відносно недавно, в 1993 році в Ізраїлі був виявлений камінь, відомий зараз як Тель Дан Стела, з написом «Будинок Давида» і «цар Ізраїлю», який датується 9 століттям до нашої ери. Крім того, на території сучасної Йорданії була виявлена ​​кам’яна плита, так звана Стела Меша, яка теж датується 9 століттям до нашої ери. На ній моавитський цар Меша описує свої подвиги і своє повстання проти Ізраїлю. Напис на цій кам’яній плиті не тільки згадує Давида, але також описує інших царів і події, пов’язані з ними, які в усіх деталях відповідають біблійній оповіді. Наприклад, повстання Меша проти Ізраїлю описується в 2 книзі Царів, 3 глава. Нижче перераховані інші особистості і географічні назви, що згадуються на цій кам’яній плиті, про які також розповідається в Біблії: моавське божество Хамос; ізраїльський цар Омрі; міста Нево і Баал-Меон (1Хронік 5: 8 та ін.); про людей Гада та долину Шарон теж багато говориться в Старому Завіті. – Схожим чином археологія підтримала Біблію у багатьох відношеннях. Наприклад, знахідки підтвердили достовірність місць та імен, про які говориться в 10 розділі книги Буття. Сер Л. Вуллі довів давню славу Ура халдейського – комерційного і релігійного центру, де, згідно з Писанням, був народжений Авраам (Буття 11: 27-31). Також було підтверджено історичну реальність домойсеєвих шлюбних звичаїв, які раніше бентежили багатьох істориків. Вище джерела Геон, в південно-західній частині Єрусалиму, археологи знайшли місто євусеїв, захоплене царем Давидом (2 Самуїла 5: 4-10). Сілоамський напис, викарбуваний на одному кінці водоводу (каналу) царя Єзекії, був виявлений ​​в 1880 році (2 Царів 20: 20). Окремі подробиці книги Естер були підтверджені написами з Персеполя і виявленням палацу царя Артаксеркса в Сузах між 1880 і 1890 роками н. е. – Одним з прихильників думки, що Біблія є просто збіркою міфів, був відомий вчений археолог Вільям М. Рамсей. Коли він почав проводити археологічні розкопки в районі Малої Азії, то був переконаний, що книга Діянь Апостолів (книга Нового Завіту), написана Лукою, містить просто легенди, і тому її опис цього району не має ніякої історичної цінності. Однак, після багаторічних досліджень вчений виявив, що оповідання, які містяться в книзі, разюче точні навіть у найдрібніших деталях. Це відкриття настільки вплинуло на Рамсея, що він написав книгу під назвою «Результати недавніх досліджень достовірності Нового Завіту», в якій зокрема пише: «Чим більше я вивчав книгу Діянь, і чим більше я рік за роком вивчав культуру і звичаї греко-римської цивілізації, тим з більшим захопленням я починав ставитися до оповідань Луки. Навіть при найретельнішій перевірці його слова виявлялися більш точні, ніж оповідання інших істориків». – Розвиток археології в 20 столітті пролив ще більше світла на історичну достовірність Біблії. Наприклад, протягом довгого часу вчені піддавали сумніву історичне існування Понтія Пилата, за наказом якого був розп’ятий Ісус Христос. Але в 1961 році археологи виявили кам’яну плиту з написом, де згадувався Понтій Пилат як префект імператора Тіберія, що повністю відповідає розповіді Нового Завіту. Це стало першою археологічною знахідкою, яка підтвердила існування особистості Понтія Пилата. Отже, список археологічних та історичних довідок можна було б ще продовжити. Але навіть вищенаведеного досить, щоб зробити висновок, що археологія як наука рано чи пізно завжди підтверджує історичну достовірність Біблії. Ця книга є найціннішим документом, що дозволяє точно дізнатися про найдавнішу історію людства. Звичайно, в деяких наукових колах часто з’являються сумніви в тому, що та чи інша подія, описана в Біблії, дійсно відбувалася. Однак, проходить час, і нові археологічні відкриття розвіюють ці сумніви, наука знову і знову підтверджує історичну правдивість Біблії. Один з найбільших археологів, Доктор Вільям Ф. Олбрайт, який довгий час проводив розкопки в Палестині, писав: «Кожне нове археологічне відкриття все більше підтверджує достовірність Біблії як історичного джерела». Доктор Нельсон Глюек, який є найавторитетнішим вченим в області ізраїльської археології, з цього приводу заявляв: «Ніяке археологічне відкриття не суперечило жодній біблійній розповіді. Навпаки, величезна кількість археологічних знахідок лише підтверджують історичні дані, що містяться в Біблії». Варто зауважити, що досить багато біблійних повідомлень, що раніше вважалися міфами, пізніше були визнані достовірними завдяки археологічним знахідкам. Можна з упевненістю сказати, що від збільшення історичних відомостей, одержуваних археологами, Біблія тільки виграє, і з кожною такою знахідкою черговий «міф» перетворюється в «факт». З цього приводу у своїй книзі «Біблія оживає» («The Bible Comes Alive») сер Чарльз Марстон сказав: «Ті, хто похитнув віру мас в Біблію і підірвав її авторитет, в свою чергу, самі підірвалися на фактах, які були виявлені, і їх авторитет був зруйнований».

Поділитися:

Перегляди: 251